Відкриття Вікентієм Хвойкою стоянки в Києві в 1893 р. стало справжньою сенса­цією. Назва стоянки пов’язана з назвою вулиці, де відбу­валися розкопки. Найдавніший шар залягав на глибині понад 30 м - вік знайдених там пам’яток сягає 20 тис. років. Археологи виявили велику кількість кісток мамонта та волохатого носорога

Вікентій Хвойка народився 1850 року в селі Семині на Ельбі (Королівство Богемія, Австрійська імперія) у старовинній шляхетській родині. Мешкав у місті Хрудім● (Чехія), де закінчив навчання у комерційному училищі та у Празі. 1876 року переїхав до Києва, де жив і працював учителем.

З 1890-х років почав займатися археологією, не маючи спеціальної освіти, здійснивши низку розкопок у Києві та на Наддніпрянщині; співпрацював із культурними діячами Києва, що гуртувалися в Товаристві шанувальників старовини та мистецтва.

З 1904 року — кустос археологічного відділу Київського міського музею. 1893 року відкрив і дослідив пізньопалеолітичну Кирилівську стоянку, що існувала близько 20 тисяч років тому на Подолі в Києві, де виявлено скупчення великих кісток мамонтів.

Розкопки палеолітичних стоянок, крім Кирилівської, в урочищі Протасів Яр у Києві, у селі Селище на Черкащині та інші тривали десять років. У цих розкопках брав участь і Володимир Антонович.

1896 року відкрив пам'ятки трипільської культури в селах Трипілля, Жуківці, Стайки на Київщині, а також на березі Дніпра в Києві. Визначив місце цієї культури, зробив класифікацію пам'яток і встановив час її виникнення (4-3 тисячоліття до н. е.). Власне назва «трипільська культура» з'явилася в праці Вікентія Хвойки про розкопки поселень 1901 року біля міст Канева та Ржищіва на Київщині.

Вікентій Хвойка вважав трипільську культуру автохтонною. Її залишили пращури слов'ян — арійські племена, які були першими землеробами на теренах Середнього Придніпров'я. Вони мешкали на цій території упродовж тисячоліть і пережили всі численні переселення азійських та європейських племен, утримали «краї предків до сьогодення».

У часи існування Російської імперії «південно-західною Росією» називали територію сучасної України, а Хвойка висунув гіпотезу, згідно якої

« народ, що створив ці пам'ятки, не міг зникнути безслідно і був ніхто інший, як гілка арійського племені, котрій по праву належить ім'я протослов'ян і нащадки котрої й донині населяють південно-західну Росію. «

Досліджував пам'ятки бронзової доби, городища й кургани скіфів, зокрема Пастирське (1898) і Мотронинське городища на Черкащині.

У 1898—1900 роках провів розкопки на Середньому Придніпров'ї та відкрив могильники з трупоспаленнями в урнах, так звані поля поховань, які належать до Зарубинецької (II століття до н. е. — II століття) і Черняхівської (2—5 століття) культур.

Відіграв велику роль у заснуванні в 1899 році Київського музею старожитностей та мистецтв — тепер це Національний музей історії України. Хвойка був першим хранителем його археологічного відділу. Досліджував пам'ятки східних слов'ян, зокрема поселення VII–VIII століть у Пастирському городищі та могильниках сіверян у селі Броварки на Гадяччині, доводячи автохтонність слов'янського населення Середнього Придніпров'я.

Значну увагу присвятив дослідженню Київської Русі, особливо Києву, де здійснив розкопки на горі Киселівці (1894 рік), Старокиївській горі (1907–1908 роки), де були виявлені житла і майстерні ремісників та вироби з кістки, заліза, срібла, скла. Він провів розкопки давньоруських міст — городищ з оборонними спорудами і руїнами храмів Білгорода на Ірпіні, Витачева на Дніпрі, Шарки на Київщині, селі Кононча на Черкащині.

У праці «До питання про слов'ян» (1902 рік) він заявив, що у Середньому Придніпров'ї

« з незапам'ятних часів протягом цілих віків жив осілий землеробський народ арійського походження, у якому я вбачаю тільки наших предків-слов'ян, і, крім того, вважаю його терен європейською прабатьківщиною. «

У 1903 році вивчав пам'ятки українського середньовіччя, вів розкопки на Замковій горі в Чигирині, де знайдено рештки споруд з XV—XVI століть.

Вікентій Хвойка був дійсним членом 11 наукових товариств:

Імператорського Московського археологічного товариства;

Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей;

Київського товариства старожитностей і мистецтв;

Київського товариства охорони пам'яток старовини та мистецтва;

членом-співробітником Російського археологічного інституту в Константинополі

тощо.

Здобуті Хвойкою колекції, а також рукописні матеріали зберігаються та експонуються в Національному музеї історії України (Київ) та в Державному історичному музеї Москви.

Спочив 20 жовтня [2 листопада] 1914 року. Його поховали на польській дільниці Байкового кладовища в Києві. Могила знаходиться навпроти «Готичної брами».

Объяснение: