У яких районах зосереджувався гайдамацький рух у першій половині ХУШ ст.?

Розробки уроків

Підручники

Відео

Атласи

Реферати

Книги

Підручник з Історії України 8 клас "Швидько 2016" - Нова програма

§36. ГАЙДАМАЦЬКИЙ ТА ОПРИШКІВСЬКИЙ РУХ НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ І ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ

1. За яких обставин на Правобережжі було знищено козацтво?

2. Яку територію по правий бік Дніпра займала Нова Січ?

Причини та рушійні сили гайдамацького руху

З поверненням повної влади Польщі на правобережних землях відновилася й політика національно-релігійного гніту. Це викликало протест українського суспільства. Очолити організовану боротьбу народних мас проти гнобителів було нікому. Протести виливалися у стихійні виступи селян і міщан. Така форма протесту набула поширення й під впливом інших обставин. Недалеко була Запорозька Січ, де повстанці переховувалися від переслідування властей, відпочивали, зимували, а весною організовувалися в нові ватаги. Учасники цього руху мали симпатію та підтримку селян і міщан, котрі вважали їх народними месниками, які в такий іб карали гнобителів. Народ складав про них легенди й пісні.

Боротьба народних мас проти соціального та національно-релігійного гноблення на Правобережній Україні набула форми гайдамацького руху, який тривав майже сімдесят років, у окремі періоди переростаючи в могутні повстання.

Слово «гайдамака» тюркського походження. «Гайде!» означає «Тікай!». Цю назву народним месникам дали польські пани. Вона вживалася і в офіційних документах російського уряду та Запорозької Січі. Народ дав повстанцям інші назви - колії, левенці, дейнеки.

Рушійною силою гайдамацького руху були селяни, міщани та біднота Запорожжя. Їх підтримувало й православне духовенство. Гайдамацькі загони діяли з весни до осені, завдаючи шкоди власникам маєтків, орендарям, корчмарям. Тактика боротьби гайдамаків була партизанською. Вони з’являлися раптово, швидко виконували намічену справу і так само швидко зникали.

Перші відомості про гайдамаків зафіксовано в документах другого десятиліття XVIII ст. Тоді цей рух зосередився на Київщині та Брацлавщині. Перше значне повстання гайдамаків відбулося у 1734 р., коли на Правобережну Україну прибули російські війська для підтримки претендента на королівський престол Августа III. Повстання, очолюване сотником Верланом з Поділля, охопило все Правобережжя. Активно діяли також загони Писаренка, Гриви, Медведя, Моторного, Темка та ін.

Спільними силами польської шляхти та російських військ повстання було придушене, а його учасники жорстоко покарані.

У 1750 р. гайдамацьке повстання відбулося на Київщині та Поділлі. Повстанці взяли Умань, Летичів, Вінницю, Чигирин, Корсунь, Фастів. Воно перекинулося також на Лівобережну та Слобідську Україну, де селяни і міщани переховували гайдамаків та й самі ставали гайдамаками у боротьбі проти своїх панів.

Уряд не міг без сторонньої до організувати ефективну оборону панських маєтків від нападів гайдамаків і припинити повстанський рух. Гайдамаки теж не змогли тоді організувати успішну боротьбу. Окремі гайдамацькі загони діяли незалежно один від одного. Тому незабаром повстання припинилося. Але майже через два десятки років воно вибухнуло з новою силою.

Причини повстання 1768 р.

У 60-ті роки XVIII ст. гайдамацький рух на Правобережній Україні набрав нового розмаху. Тоді закінчувався пільговий термін слобод на Київщині й селяни повинні були виконувати панщину. Ускладнилося й внутрішнє становище Речі Посполитої. Під тиском Росії на сеймі поставили питання про зрівняння православних у правах з католиками. Цим не погодилася частина магнатів і шляхти, яка створила так звану конфедерацію (об’єднання шляхтичів-опозиціонерів). Своїм центром конфедерати зробили м. Бар на Поділлі. Діяльність конфедератів ще більше загострила національно-релігійні відносини в Україні. Вони жорстоко розправлялися з українським населенням, яке не хотіло відмовлятися від православної віри й переходити в католицьку чи уніатську віру. Ці знущання й сваволя над безвинним народом призвели до вибуху повстання.

Православні жителі Правобережної України знаходилися в церковному відомстві переяславського єпископа.

У 1761 р. єпископ призначив своїм намісником для правобережних земель ігумена Мотронинського монастиря Мелхіседека Значка-Яворського. Він перетворив Мотронинський (знаходився в лісі біля Чигирина) та сусідні з ним монастирі, поблизу запорозьких володінь, в осередки повстанського руху.

Коли посилилися знущання з православних барських конфедератів, Мелхіседек їздив до столиці. Чутки про обіцянку Синоду і Катерини II до православним людям Право-бережжя поширювалися в районах, охоплених повстанським рухом. Поява російських військ, за королем для боротьби з барськими конфедератами, викликала в народу сподівання, що ці війська будуть захищати православних. У Мотронинському монастирі, як свідчить легенда, освячували зброю.