Історичний портрет Самійла Кішки

Самі́йло Кі́шка (Кушка, Кошка) (1530 (?) — 1602[2] (1620)) — шляхтич брацлавський із роду Кошичів або Кошків. Хоч був малий, але запорожці його любили. Козацький отаман, старший війська Запорозького (1574 — 1575, 1599 — 1602). Керував козацьким військом у Лівонській кампанії, а також низкою морських походів: на Ґезлев, Ізмаїл, Очаків, Аккерман.

Народився близько 1530 року у шляхетській сім'ї Кошків (Кошичів)[2] в Каневі, здобув добру освіту.

З 1550 року Кішка брав участь у походах Дмитра Вишневецького[3], де набув великого бойового хисту, завзяття та великого авторитету серед козацтва. Тому не випадково, що після загибелі Вишневецького, його в 1564 році обирають гетьманом[3].

Ставши гетьманом, Кішка взявся продовжувати справу Вишневецького, у першу чергу відкрити запорожцям шлях до моря. Ударами з моря можна було успішно атакувати не тільки вороже узбережжя, а й потрапити до центру Османської імперії.

Уперше вийшов у Чорне море у 1567 році й упродовж двох років штурмував міста Козлов, Ізмаїл, Кілю, Аккерман та Очаків, нещадно громив османські галери в морі. Розлючений морськими походами османський султан у 1568 році підтягує до Очакова регулярний флот, погрожуючи королю Речі Посполитої великою війною, якщо той не приборкає «шалених» козаків та їхнього ватажка. Переляканий Сигізмунд II Август видав наказ, де вимагав, аби козаки «зійшли з Низу» (себто із Запоріжжя), оселилися біля прикордонних замків, записалися до реєстру на королівську службу і воювали лише там, де їм накажуть воєводи чи старости. За це уряд Речі Посполитої обіцяв запорожцям високу платню. Крім того, король Речі Посполитої призначив над козаками коронного гетьмана — шляхтича Яна Бадовського.

Частина козаків погодилася на пропозицію короля. Їх стали називати реєстровими.

У 1573 році в одному з морських походів ескадра Самійла Кішки зазнала поразки від османського флоту, а сам гетьман потрапив до полону і був прикутий ланцюгом до весла на галері, де перебував близько 25 років. У 1599 організував на османській галері повстання українських невільників, які, перебивши команду, повернулися до України. Повстання невільників на чолі з Самійлом Кішкою оспіване в українській народній думі «Самійло Кішка».

Будучи обраним гетьманом, домігся від короля Речі Посполитої Сигізмунда ІІІ Вази скасування баніції (закону про визнання козаків поза законом), що привело до визнання козацтва як суспільного стану. В 1600 році очолював запорожців у спільному українсько-польському поході до Криму.

У 1601–1602 роках Кішка на чолі 4-тисячного козацького загону брав участь у польсько-шведській війні у Лівонії. Похід став для козаків тяжким, вони збунтувалися, також погрожували С. Кішці побиттям камінням. А. Стороженко припускає, що так могло статися[2].

Про подальшу діяльність Кішки і обставини смерті достовірних даних немає. Деякі дослідники вважають, що Кішка загинув 28 лютого 1602 року під час Лівонської війни у бою під Фелліном (тепер Вільянді) біля міста Полтсамаау у Лівонії і був перевезений та похований у Каневі. Новим гетьманом замість Самійла Кішки козаки обрали Гаврила Крутневича.