спільні риси та відмінні економічного розвитку західноукраїнський земель та наддніпрянщини у 2 половині 19 ст (по 3 риси) ​

Наприкінці XVIII ст. - першій половиш XIX ст. на західноукраїнських землях: у Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, які були під владою Австрійської монархії, теж поглибився процес розкладу феодально-кріпосницької системи, в її надрах поступово формувалися нові виробничі відносини.

На захоплених українських землях, особливо у Східній Галичині, продовжували розвиватися традиційні галузі промисловості:

текстильна,

шкіряна,

соляна,

залізорудна,

тютюнова,

лісова.

Засновувалися нові:

папірні,

гути,

керамічні й залізоробні підприємства,

ливарні заводи, особливо в Стрійській окрузі.

У Винниках та Монастирській працювали тютюнові мануфактури. Загальнопоширеною галуззю промисловості було ґуральництво. У 1863 р. у Галичині й на Буковині налічувалося 4000 діючих ґуралень. Згодом кількість їх зменшилася за рахунок концентрації й удосконалення технології виробництва. Поряд із ґуральництвом великого поширення набуло пивоваріння.

Починаючи з 20-х років XIX ст. важливим джерелом збагачення західноукраїнських поміщиків стало цукроваріння. В 1823 р. у Пужинках, неподалік Станіслава, було збудовано першу в краї цукроварню. До середини XIX ст. на західноукраїнських землях існувало 16 цукроварень.

Залізоробне виробництво краю було представлене головним чином руднями. В 1807-1811 рр. на території Східної Галичини діяло 12 залізних гут, 1825 р. - 15 (сім належали магнатам, сім - державі й одна - церкві). У 20-х роках XIX ст. у залізодобувній промисловості Галичини працювало 1400 найманих робітників. Крім цього, на допоміжних роботах (видобування і транспортування вугілля, видобування і підвіз руди, підсобні операції) широко використовувалася примусова праця панщинних селян, вуглярів, рудокопів та ін. (близько 6 тис. чол.).

Багата сировинна база західного регіону України сприяла значному розвитку солевидобувної промисловості. Це в першу чергу стосувалося Закарпаття. Тут відбувалися позитивні зміни в техніці й технології солевидобутку, зокрема, відкритий іб добування замінився підземним. На всіх соляних рудниках працювало близько 1200 чол., з яких 2/3 становили німецькі вільнонаймані робітники.

За обсягом виробленої продукції до найпродуктивніших підприємств цієї галузі у Східній Галичині належала солеварня у с. Стара Сіль. За 55 років (1788-1841) тут було вироблено понад 2670,8 тис. центнерів солі. Прикарпатська сіль забезпечувала господарські потреби Галичини і Буковини, вивозилась за кордон. На солеварнях краю використовувалася вільнонаймана праця (за винятком доставки дерева, вивезення солі та деяких інших допоміжних робіт).