Результати міжнародної політики наприкінці 19-20 століття

Міжнародні відносини на рубежі ХIХ–ХХ століть визначалися наростанням суперечностей між провідними державами, що завершували поділ світу. Повсюдно посилювалися націоналістичні настрої. Формулюючи свої інтереси, правлячі кола кожної з європейських країн прагнули представляти їх як народні сподівання. Збройні сутички й локальні війни відбувалися майже безперервно. Усе більш небезпечними ставали конфлікти між великими державами через гегемонію в Європі, а також переділ колоній і сфер впливу. Вони стимулювали гонку озброєнь і призвели до Першої світової війни.

Створення Троїстого блоку

Головною проблемою європейських держав у їхньому силовому протистоянні були пошуки союзників для забезпечення політичної рівноваги в Європі. У першій половині ХIХ століття європейська політика зводилася до створення коаліцій, що врівноважували міць Франції. Із цією метою, наприклад, у 1815 р., після розгрому Наполеона, Австрія, Великобританія, Пруссія і Росія спробували забезпечити стабільність шляхом створення континентальної системи безпеки — Священного союзу. Але до середини ХIХ століття цей союз розпався через суперечності між його засновниками.

В останній третині ХIХ століття міжнародна нестабільність посилилася. Створення Німецької імперії (1871 р.), що продемонструвала свою могутність перемогою над Францією, істотно змінило ситуацію на європейському континенті. Надалі зовнішня політика німецького уряду була спрямована на досягнення домінуючого положення Німеччини в Європі. Щоб позбавити Францію можливості помститися за свою поразку, німецький канцлер О. фон Бісмарк спробував знайти надійних союзників. У 1873 р. йому вдалося створити Союз трьох імператорів — Німеччини, Австро-Угорщині й Росії. Але цей союз виявився не дуже надійним, оскільки Росія виступила на підтримку Франції. У 1904 р. було підписано англо-французьку угоду про розподіл сфер впливу в Африці. Ця угода одержала назву Антанта (від франц. «згода»). Вона відкривала можливості для широкого співробітництва двох країн проти Німеччини (хоча про неї в документі не було сказано жодного слова). Зростання зовнішньополітичної активності Німеччини примусило Францію і Великобританію в 1906 р. домовитися про військове співробітництво.

З метою остаточного визначення місця Росії в системі європейських союзів необхідно було врегулювати відносини з партнером Франції — Великобританією. У 1907 р. після тривалих переговорів за сприяння Франції вдалося укласти англо-російську угоду про поділ сфер впливу на Середньому Сході. Ця угода відкрила можливість співробітництва Росії і Великобританії проти Німеччини. Англо-російська угода 1907 р. завершила формування нового воєнно-політичного блоку, що увійшов в історію як Антанта.

Отже, перегрупування сил у Європі в основному завершилася. Європа остаточно розкололася на два конфронтуючі між собою військові блоки.