Повсякдене життя селян, духовенства,магнатів,шляхти в україні, а саме що їли, носили і де жили

Основною продуктивною силою було селянство. Селяни жили общинами, які ґрунтувалися на сусідських, територіальних зв'язках.

В общині вони спільно володіли й користувалися лісами, водами, випасами та іншими угіддями, інколи й орними землями, відбували повинності на користь феодала і держави. Кілька сільських общин, сіл об'єднувались у волость. Управління общинними справами було виборним. Очолювали його отамани, тіуни, десятники, у волостях — старці. Сільська община користувалася і судовими правами. Був «копний суд» — суд селянського сходу, копи (копа, купа — громада), який розглядав різні цивільні і кримінальні справи (про земельні спори, крадіжки, вбивства тощо).

Сільська община складалася з дворищ, в основі яких лежали великі сімейні общини, родини. До дворища входили як родичі, так і прийшлі. Поряд з рівноправними членами дворища — «поплічниками», «потужниками», «спільниками», «сябрами» — були залежні люди — «половинники», «дольники», «підсусідки», «закупні», «люди в пенезях».

Повноправними міщанами вважалися ті, котрі володіли будинками в межах міста й мали відповідний статус. Отримати його можна було спадково або за заслуги, через купівлю будинку й землі, одруження тощо. Верхівку міщан складав патриціат (у його руках зосереджувалися самоврядні органи управління), середній поспільство (ремісники, торгівці, купці), низи - наймані працівники (сторожі, слуги), гультмі, жебраки та ін. На відміну від села, у самоврядних містах міщанин вважався вільною особою (пригадаймо загальновідомий західноєвропейський вислів «Міське повітря робить людину вільною»). Селянин, проживши в місті певний час і ставши хоча б коморником чи халупником, міг дістати свободу, і це право міста захищали міщани.

Воднораз вони виплачували податки - шос (від розмірів нерухомого та рухомого майна), від цехів, крамниць, торгівлі тощо. До повинностей, зокрема, належали: військова, ремонт шляхів, укріплень.

б життя міщан залежав від їхнього статусу. Представники верхівки розв'язували всі питання внутрішнього життя міста, обстоювали його інтереси у стосунках з державною владою. Будучи заможними, вони жили в найкращих будинках. Ремісники з ранку до вечора займалися виробництвом товарів, у чому їм допомагали підмайстри та учні. Вдосконалюючи професійну майстерність, трударі намагалися їх вигідно продати, бо за виручені кошти утримували сім'ї, закуповували необхідні для роботи матеріали. Торгівці й купці часто перебували в дорозі. Нерідко вони зазнавали нападів розбійників чи зловживань з боку магнатів.

У багатьох містах і містечках торгово-ремісниче населення становило меншість (8-30 %), а більшість займалася сільськогосподарськими роботами. Навіть у Києві наприкінці XV ст. чимало міщан заробляли на життя землеробством і сільськогосподарськими промислами.