Політичний устрій Японії у 16-18 ст

У період від 16 до 18 століття в Японії існував політичний устрій, відомий як "сингоку" (що означає "правління шогунату"). Цей період також називають епохою Едо, оскільки його початок припадає на установлення шогунату Токугава у Едо (сучасне Токіо) в 1603 році.

Сингоку був формою феодалізму, в якій шогуни (воєводи) з роду Токугава контролювали політичну владу. Шогунат Токугава мав практично безумовну владу над країною на протязі понад 250 років. Центральна влада зосереджувалася в руках шогуна, який був формально найвищим правителем Японії. Однак, шогунат досить вдало контролював феодальні володіння дайміо (феодальні лорди), що складались з великих земельних володінь.

Сингоку характеризувався замкнутістю Японії відносно іноземних контактів. Завдяки політиці "сакоку" (замкнутого краю) відносини з іншими країнами були обмежені, а торгівля здійснювалася тільки через окремі гавані з обмеженим доступом. Це спричинило зниження впливу іноземців на японське суспільство і культуру.

У соціальному відношенні сингоку характеризувався суворим розподілом суспільства на кастові групи. Найвищими були самураї (воїни-феодали), які мали привілеї і особливий статус. Інші соціальні верстви включали селян, ремісників та купців, які знаходилися на нижчому рівні соціальної ієрархі