Уже в 1947 р. Велика Британія досягла довоєнного рівня виробництва. У повоєнний період при владі у Великій Британії почергово знаходилися Лейбористська та Консервативна партії. Незважаючи на великий авторитет Консервативної партії Уїнстона Черчілля, на парламентських виборах у липні 1945 р. його партія зазнала поразки.
До влади прийшла Лейбористська партія. Прем'єр-міністром став К. Еттлі. Новий уряд здійснив важливі економічні реформи, зокрема націоналізацію ключових галузей економіки. Було передано державі Англійський банк, вугільну, газову, металургійну промисловість, електроенергетику, залізниці - близько 20% промислових потужностей країни. Лейбористи здійснювали також програму соціальних реформ: скасування законів проти профспілок, розширення безкоштовної системи охорони здоров'я та розширення житлового будівництва. У сфері зовнішньої політики лейбористи повністю поділяли побоювання відносно радянської загрози, що були висловлені Черчіллем у Фултоні. 1949 р. Велика Британія стала членом НАТО, перед цим - 1947 р. - надала незалежність Індії.
Реформи лейбористів не привели до поліпшення економічного становища: в країні непомірно зросли державні витрати і різко збільшився дефіцит бюджету. На позачергових парламентських виборах 1951 р. консерватори здобули перемогу. Прем'єр-міністром знову став У. Черчілль, який був при владі до 1955 р. З наступних консервативних прем'єрів найпомітнішою фігурою вважався Гарольд Макміллан, який очолював кабінет у 1957-1963 рр. Консерватори зберегли систему соціального забезпечення і медичного обслуговування, але денаціоналізували сталеварну промисловість і транспорт. 1952 р. Велика Британія придбала за до американців ядерну зброю. 1952 р. помер король Георг VII, королевою стала його дочка Єлизавета II. Вона на троні й донині.
Консерватори прагнули зберегти вплив Англії у світі. 1956 р. Англія разом з Францією та Ізраїлем зробили спробу силою повернути контроль над Суецьким каналом, що був націоналізований Єгиптом. Після Суецької кризи розпад англійської колоніальної системи різко прискорився.
Консерваторів після 13-річного правління у 1964 р. змінив лейбористський уряд Гарольда Вільсона. 1970 р. до влади прийшов консервативний уряд на чолі з Едвардом Хітом. У 1974-1979 рр. країною правив уряд лейбористів, прем'єр-міністром якого був спочатку Г. Вільсон, а після його відставки в 1976 р. - Джеймс Каллаген. Повернення до влади лейбористів привело до відновлення націоналізації, встановлення контролю за квартплатою, цінами, соціальними виплатами. Велика Британія не підтримала ідеї створення "Спільного ринку" й не брала участі в його заснуванні (1957 р.), але вже на початку 60-х рр. почала домагатися вступу в нього.
1 січня 1973 р. Велика Британія стала членом Європейського Економічного Співтовариства. Однак економічні труднощі у 70-ті рр. поглибились, зростало безробіття, посилилася інфляція, зменшилися темпи економічного розвитку. З кінця 60-х рр. загострилася й проблема Північної Ірландії (Ольстеру), де почались між-общинні зіткнення католиків та протестантів. Католики-ірландці виступають за возз'єднання Ольстеру з Ірландією, а протестанти, котрі стали селитися там ще з часів О. Кромвеля, - за нерозривні зв'язки Північної Ірландії з Англією. До того ж ірландці-католики - це одна третина всіх жителів, найбільш знедолена частина населення Ольстера і в політичному, і в соціальному плані.
В умовах загострення соціально-економічних проблем Англії серед консерваторів посилився вплив прихильників приватного підприємництва і обмеження державного втручання в економіку, їх представник - Маргарет Тетчер - стала в 1975 р. лідером партії. На парламентських виборах 1979 р. перемогла Консервативна партія.
Объяснение:
Уже в 1947 р. Велика Британія досягла довоєнного рівня виробництва. У повоєнний період при владі у Великій Британії почергово знаходилися Лейбористська та Консервативна партії. Незважаючи на великий авторитет Консервативної партії Уїнстона Черчілля, на парламентських виборах у липні 1945 р. його партія зазнала поразки.
До влади прийшла Лейбористська партія. Прем'єр-міністром став К. Еттлі. Новий уряд здійснив важливі економічні реформи, зокрема націоналізацію ключових галузей економіки. Було передано державі Англійський банк, вугільну, газову, металургійну промисловість, електроенергетику, залізниці - близько 20% промислових потужностей країни. Лейбористи здійснювали також програму соціальних реформ: скасування законів проти профспілок, розширення безкоштовної системи охорони здоров'я та розширення житлового будівництва. У сфері зовнішньої політики лейбористи повністю поділяли побоювання відносно радянської загрози, що були висловлені Черчіллем у Фултоні. 1949 р. Велика Британія стала членом НАТО, перед цим - 1947 р. - надала незалежність Індії.
Реформи лейбористів не привели до поліпшення економічного становища: в країні непомірно зросли державні витрати і різко збільшився дефіцит бюджету. На позачергових парламентських виборах 1951 р. консерватори здобули перемогу. Прем'єр-міністром знову став У. Черчілль, який був при владі до 1955 р. З наступних консервативних прем'єрів найпомітнішою фігурою вважався Гарольд Макміллан, який очолював кабінет у 1957-1963 рр. Консерватори зберегли систему соціального забезпечення і медичного обслуговування, але денаціоналізували сталеварну промисловість і транспорт. 1952 р. Велика Британія придбала за до американців ядерну зброю. 1952 р. помер король Георг VII, королевою стала його дочка Єлизавета II. Вона на троні й донині.
Консерватори прагнули зберегти вплив Англії у світі. 1956 р. Англія разом з Францією та Ізраїлем зробили спробу силою повернути контроль над Суецьким каналом, що був націоналізований Єгиптом. Після Суецької кризи розпад англійської колоніальної системи різко прискорився.
Консерваторів після 13-річного правління у 1964 р. змінив лейбористський уряд Гарольда Вільсона. 1970 р. до влади прийшов консервативний уряд на чолі з Едвардом Хітом. У 1974-1979 рр. країною правив уряд лейбористів, прем'єр-міністром якого був спочатку Г. Вільсон, а після його відставки в 1976 р. - Джеймс Каллаген. Повернення до влади лейбористів привело до відновлення націоналізації, встановлення контролю за квартплатою, цінами, соціальними виплатами. Велика Британія не підтримала ідеї створення "Спільного ринку" й не брала участі в його заснуванні (1957 р.), але вже на початку 60-х рр. почала домагатися вступу в нього.
1 січня 1973 р. Велика Британія стала членом Європейського Економічного Співтовариства. Однак економічні труднощі у 70-ті рр. поглибились, зростало безробіття, посилилася інфляція, зменшилися темпи економічного розвитку. З кінця 60-х рр. загострилася й проблема Північної Ірландії (Ольстеру), де почались між-общинні зіткнення католиків та протестантів. Католики-ірландці виступають за возз'єднання Ольстеру з Ірландією, а протестанти, котрі стали селитися там ще з часів О. Кромвеля, - за нерозривні зв'язки Північної Ірландії з Англією. До того ж ірландці-католики - це одна третина всіх жителів, найбільш знедолена частина населення Ольстера і в політичному, і в соціальному плані.
В умовах загострення соціально-економічних проблем Англії серед консерваторів посилився вплив прихильників приватного підприємництва і обмеження державного втручання в економіку, їх представник - Маргарет Тетчер - стала в 1975 р. лідером партії. На парламентських виборах 1979 р. перемогла Консервативна партія.