Османська імперія 16-18 ст. -політичне життя?

У XVI ст. майже всі арабські країни були завойовані турками. Першими втратили свою політичну незалежність Сирія (до її складу входили також Палестина та Ліван) і Єгипет. До турецького завоювання в цих країнах панували мамлюки, зорганізовані у військово-феодальну касту, очолювану мамлюцьким султаном, резиденція якого перебувала в Каїрі.

* Мамлюки, мамелюки – гвардійці єгипетських султанів, що набиралися з XIII ст. з рабів тюркського та кавказького походження. В 1250 р. мамлюки-беї захопили владу і самостійно правили аж до завоювання Єгипту турками (1517 р.); фактично вони зберігали панівне становище в Єгипті до поч. 19 ст., коли були винищені єгипетським правителем пашею Мухаммедом Алі.

Турецька армія під проводом Селіма І вторглася до Сирії влітку 1516 р. Військо мамлюцького султана Кансу Турі зазнало цілковитої поразки у битві при Халеба (Алеппо), сам султан загинув під копитами коней охопленої панікою армії. Проти турецької вогнепальної зброї безсилими виявилися не лише мамлюцька кіннота, але й старовинні рукописи Корану, винесені мамлюками на поле бою. На поч. 1517 р. армія Селіма І вступила в Каїр. Згодом виникла легенда про передачу турецькому султану титулу і прерогатив халіфа всіх мусульман халіфом Мутеваккілем, який жив у Каїрі і перебував у придворному штаті мамлюцького султана. Так чи інакше, Селім додав до свого титулу почесне звання "слуга обох святих міст", тобто Мекки і Медіни. Династія Османів зайняла провідне становище в мусульманському світі.

Із встановленням турецького панування в Сирії і Єгипті відбувся перерозподіл земельної власності: колишні противники турків частину своїх володінь втратили, і, навпаки, ті феодали, що вчасно перекинулися на сторону переможців, були щедро винагороджені турецькими властями. Жодних змін у феодальних відносинах та феодальному ладі цих країн не сталося.

За турецького панування Сирія поділялася на чотири провінції – пашалики з центрами у Дамаску, Тріполі, Сайді та Халебі. В Халебському пашалику отримали наділи турецькі військові феодали, в усіх інших продовжували панувати арабські феодали, які ставали васалами турецьких пашів. Паша був ставлеником султана в тому чи іншому пашалику, представником центральної султанської влади. В його розпорядження надходили кошти від податків, митних та інших зборів з місцевого населення. Частина цих коштів переводилася до Істамбулу у розпорядження центрального уряду, а на решту паша мав утримувати чиновницький апарат і військо, яке складалося з яничар і сипахіїв. Султани і паші повинні були зважати на авторитет і вплив арабських феодальних родів. Для цього завойовники усіма доступними засобами сіяли розбрат в місцевому середовищі, нацьковуючи арабів один на одного

Объяснение: