Наслідки політики воєнного комунізму і непу

Воє́нний комуні́зм — назва внутрішньої політики більшовиків в 1918–1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії та Червоної Арміїпродовольством та іншими необхідними ресурсами — в умовах війни, відсутності легітимної політичної влади та недіяльності звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством.

Рішення про припинення військового комунізму та перехід до НЕПу було прийнято 21 березня 1921 року на X з'їзді РКП (б).

В економіці — це обвальна націоналізація промислових підприємств, поміщицьких маєтків, торговельних закладів. Воєнний комунізм передбачав примусовий державний перерозподіл ресурсів, у тому числі предметів і товарів широкого вжитку та продовольства, державну монополію на хліб та інші продукти харчування. У політичному житті — це перетворення Рад із широких представницьких органів на органи диктатури з обмеженням виборчих прав, масова заміна Рад ревкомами, комбідами, переслідування опозиційних партій. В загальному житті суспільства - заперечення старих культурних надбань, внаслідок чого, національні меншини здобули комплекс меншовартості (Україна, Білорусь та ін.)