Культура України в середині 19 на початку 20 ст.​

Розвиток української культури другої половини XIX ст. відбувався під великим впливом творчості Т. Шевченка, який підніс культуру свого наро­ду до загальноєвропейського рівня. Однак, щоб втриматися, не зазнати асиміляції, потрібні були натхнення і копітка робота наступних поколінь діячів культури, спрямована на консолідацію усіх інтелектуальних мож­ливостей народу. В цей період розвій української культури неодноразово штучно переривався, оскільки щодо східнослов'янських народів Росій­ської імперії здійснювалася інкорпорація в "єдиний російський народ". У звітах перепису 1897 р. великороси, малороси, білоруси значилися під однією назвою "русские".

Освіта. Лібералізація суспільно-політичного життя Російської імперії в 60—70-х роках спонукала до створення національних шкіл в Україні. (На відміну від українців і білорусів, такі школи були у народів Прибалтики, поля­ків, татар та ін.) Оцінюючи тяжке становище на освітянській ниві, М. Драгома-нов писав: "зменшити своє горе народ міг би і тепер, якби був письмен­ний, а коли б він був добре освічений наукою, тоді б двох днів не протрима­лись би усі порядки, що тепер доводять народ до стану робочого скоту"1.

Дуже швидко у 1861 — 1862 рр. формується мережа недільних шкіл (кількістю до 110), друкується навчальна література. Для підготовки педа­гогічних кадрів у Києві було засновано "Временную педагогическую шко­лу". У 1862 р. Петербурзький комітет грамотності клопотався, щоб дозво­лити впровадити освіту в Україні рідною мовою. Проте ці плани залиши­лись нездійсненими.

Зародки початкової освіти в Україні були придушені Валуєвським цир­куляром 1863 р., який наклав важкі пута на українську культуру взагалі: "Більшість малоросів самі вельми ґрунтовно доводять, що ніякої малоро­сійської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя їх, що вжива та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на нього Польщі"2. Циркуляр заборонив друкування підручників, популярної літе­ратури, духовних книг українською мовою.

Цей процес був посилений характером реформи освіти. У другій по­ловині XIX ст. на українських землях залежно від державного підпорядку­вання викладання велося різними мовами: російською, польською, німець­кою. Російська мова панувала в Лівобережній та Степовій Україні. У 1864 р. всі початкові школи дістали єдину назву — початкові народні училища. Вони були проголошені безстановими і мали таку навчальну програму: закон Божий, письмо, читання, 4 дії арифметики, церковний спів. Таких шкіл на кінець XIX ст. було лише 17 тис, внаслідок чого близько 70 % дітей залишилося поза школою.

₽

Официальный сервис-центр КАМАЗ

мотор-мастер.рф

Вас уволили незаконно?

kzn.sovzashchita.ru

У 1864 р. було створено гімназії двох типів: класичні і реальні. Ці ланки середньоосвітньої загальної школи були проголошені безстановими і за­гальнодоступними, хоч за навчання треба було платити. Третина навчаль­ного часу в класичних гімназіях відводилася грецькій і латинській мовам, а природознавство, хімія майже не вивчалися. Випускники цих закладів без іспитів могли здобувати освіту в університетах. У реальних гімназіях давніх мов не було, ширше викладалися природознавство, хімія, фізика, математика, креслення, нові мови. По закінченні учні могли вступати лише до вищих технічних навчальних закладів. Для жінок існували окремі жіночі гімназії, вищі жіночі курси, метою яких була підготовка дівчат — матерів сім'ї. Наприкінці XIX ст. в Україні існувало 29 гімназій, 19 реальних і 17 комерційних училищ.

Вишу освіту в Україні можна було здобути у трьох університетах: Харківському, Київському, Новоросійському, заснованому на базі Рішельєв-ськоголіцею в Одесі в 1865 р. Загальна чисельність студентів була незнач­ною — до 4 тис. чол. Бурхливий розвиток економіки другої половини XIX ст. зумовив потребу в створенні вищих спеціальних закладів, таких як Південноросійський технологічний інститут у Харкові (1865 р.), Київ­ський політехнічний інститут (1898), Вище гірниче училище в Катерино­славі та ін. На початку XX ст. в Україні діяло 27 вищих навчальних закладів, де навчалося 35

овні культурні явища, процеси другої полонини XIX — початку XX ст. Піднесенння української культури. Умови розвитку культури: • буржуазні реформи в імперіях створили кращі умови для культурного розвитку; • завершення промислового перевороту зміцнило матеріальну базу, стимулювало розвиток освіти й науки; • значна роль підпрмемців-меценатів, що виділяли суттєві кошти на розвиток культури; • народницька ідеологія спрямувала увагу інтелігенції на селянство, сприяла вивченню проблем етнографії. мови, фольклору. Національний рух об’єднував культуру в обох імперіях. Освіта. Після реформи 1864 р. мережа закладів початкової освіти значно розширилася (початкові народні училища). Велику роль у поширенні освіти відіграли земства. І все ж на 1897 р. читати вміли лише 20 % населення України, які були старші за 10 років, серед власне українців таких було 13 %. Навчання відбувалося російською мовою, яку багато учнів не розуміло. Сільські громади на кінець XIX ст. ставили вимогу навчати дітей національною мовою. У системі позашкільної освіти певну роль відіграли недільні школи. У Західній Україні 1869 р.