Чому ногайці покинули південноукраїнські землі наприкінці
XVIII - 6 XIX cm.?​

Нога́йська орда́ (Мангитський юрт)  — татарське державне утворення, що виникло наприкінці 14 — на початку 15 століття внаслідок розпаду Золотої Орди. Займала територію від Північного Прикаспію та Приуралля до Ками і від Волги до Іртиша.

У 1557 році бей Ногайської Орди визнав себе васалом московського царя Івана Грозного. тому Ногайська Орда розпалась на Велику Ногайську Орду (на схід від Волги) і Казиєву Орду (Малу Ногайську орду; між Кабардою та Азовом; захід Північного Кавказу) та Алтиульську Орду (в басейні річки Емба). У другій половині 16 століття Мала Ногайська орда перекочувала в південно-українські степи, де зустрілась з місцевим жителями, україномовним козацьким населенням степових хуторів і сіл, спробувала їх знищити, але наштовхнулася на відчайдушний опір, що поклало початок кількавіковому конфлікту на цих землях.

У 1620-х роках (кін. XVI - поч. XVII) Мала Ногайська орда розпалась на — Білгородську, Джамбуйлуцьку, Єдичкульську, Кубанську та Єдисанську орди. Ці ногайські орди, бувши васалами Кримського ханства, брали участь у грабіжницьких нападах на українські землі.

Після входження у 1770 році Південної України до складу Російської імперії, ногайців переселили у Надозів’я та в степи між Доном і Кубанню, а згодом — у надкаспійські та бесарабські степи.

У 1782—1783 роках, після російсько-турецької війни, над ногаями було проведено каральну операцію з переселення з Кубані у заволзькі степи під керівництвом Олександра Суворова.

Після Кримської війни 1853—1856 років ногайці з надчорноморських степів переселилися до Османської імперії.

Объяснение: