чому князювання Володимира Ольгердовича сучасники сприймали як продовження традицій державного ладу Русі​

Перший київський князь (1362-1394) із династії Гедиміновичів, син Великого князя Литовського Ольгерда. Охрещений матір'ю за православним обрядом, вихований на слов'янських звичаях і традиціях, він не був сприйнятий в Києві як чужинець і швидко порозумівся з місцевим боярством. В нечисленних документах, що збереглися з тих часів, Володимир Ольгердович іменує себе «З Божої ласки князь Київський».

Объяснение:

Внаслідок Битви на Синіх Водах литовсько-руські війська Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича розбили орди монголо-татарських правителів та їхніх союзників на чолі з Київським князем Федором Івановичем. Київ увійшов до складу Великого князівства Литовського.

Як володар Київського князівства провадив самостійну політику, карбував власну монету. Виступив проти політики обмеження удільних князів. За даними «Хроніки Биховця», був позбавлений столу 1392 року[3]. Програвши 1394 року війну з Вітовтом Великим, мусив поступитись Київським князівством. Вигнаний з Києва Вітовтом, отримавши замість нього Копиль, Слуцьк. Востаннє підписався під миром Вітовта з Орденом від 1398 року.