Чим були зумовлені "похід у Таврію за волею" та повстання "київська козаччина"​

"ПОХІД У ТАВРІЮ ЗА ВОЛЕЮ" 1856 – другий після Київської козаччини 1855 за масовістю сел. рух України, який розпочався в квітні 1856. Приводом до нього стали чутки про те, що нібито царський уряд закликає бажаючих переселятися на спустілий після Кримської війни 1853–1856 Крим. п-ів і що кріпаки-переселенці (див. Кріпацтво) отримають при цьому волю, матеріальну до добру платню тощо. Розпочавшись у Верхньодніпровському та Катериносл. повітах Катеринославської губернії, "П. у Т. за в." незабаром поширився на Херсонську губернію, частково – на селян Харківської губернії, Чернігівської губернії та Полтавської губернії. Кріпаки у масовому порядку з усіма родинами і майном знімалися зі своїх місць проживання і йшли в напрямку до Перекопу, залучаючи селян усіх сіл, які зустрічалися на їхньому шляху. Особливо широкого розмаху рух набув улітку в Катериносл. та Херсон. губерніях. Лише з одного Верхньодніпровського пов. пішло більше 1/3 кріпаків (15,3 тис. осіб). У Катериносл. пов. сел. рухом було охоплено 123 зі 128-ми маєтків. Число учасників із Херсонщини влітку 1856 досягло 3 тис. осіб. Селяни, які залишалися на місцях, відмовлялися виконувати панщину. На боротьбу із шукачами волі було кинуто значні військ. сили. У ряді місць селяни, озброївшись кілками, вилами та сокирами, чинили опір загонам поліції і військ. командам. За неповними даними, лише в Катериносл. та Херсон. губерніях сталося 6 кривавих сутичок, в яких було вбито 5 і поранено 50 осіб. За до військ, численних загонів поліції, шляхом розстрілів, екзекуцій та арештів царському урядові наприкінці 1856 вдалося припинити сел. рух на Півдні України. Тисячі повстанців було віддано під суд.