Чи погоджуєтесь ви з такою оцінкою гетьмана Пилипа Орлика?

«…його життя можна визначити як суцільну
трагедію, адже до останнього подиху він
докладав зусиль, аби зорганізувати військову
операцію європейських держав для
визволення України. При всьому цьому, як
глибоко віруюча людина, він вважав війну
найтяжчим людським гріхом».

Так, я повністю погоджуюся з наведеною характеристикою оскільки, Пилип Орлик  був людиною висококультурною, європейцем в повнім розумінні цього слова. Він належав до людей барокової доби, просякнутих глибокою релігійністю. Життя примушувало його до компромісів, але душа залишалася чесною і щирою, здатною до найбільших обмежень і самопосвяти.

Увагу Орлика займали  і богословські проблеми. Він був глибоко віруючою людиною, в неділю й на свята ходив до церкви, відвідував і католицькі богослужіння. Цікавився основоположними принципами християнської релігії, вів пошук шляхів об'єднання церков, вільної сполуки православних і католиків. У щоденнику залишилися записи його дискусій із православними священиками й католицьким духовенством.

Орлик являв собою цілком новий тип патріота й інтелігента, який у неймовірно тяжких умовах еміграції не полишав думки про відновлення самостійності української держави. Найактивніший провідник мазепинської ідеї, він присвятив ціле своє життя створенню західноєвропейської коаліції, яка б до визволити Україну.

Вигнанець, гетьман-емігрант, з невеликою групою однодумців — А. Войнаровським (небожем І. Мазепи), полковником Д. Горленком, генеральним писарем І. Максимовичем, генеральним суддею К. Довгополим, генеральними осавулами Г. Герциком та Ф. Мировичем — робив одчайдушні спроби умовити уряди Швеції, Німеччини, Польщі, Франції, Туреччини на спільну боротьбу з царем.

Орлик активно листувався з монархами та іншими високими зверхниками цих держав, порушував українську проблему на різних приватних та офіційних зустрічах. Він намагався скористатися будь-якою можливістю, щоб зацікавити європейські держави вирішенням долі України. Ніхто більше за Пилипа Орлика не зробив у той час, аби українське питання стало часткою загальноєвропейської політики першої половини ХVIII століття.

Объяснение: