Червоний терор причини та наслідки
​

Більшовики, прийнявши Декрет «про червоний терор» після терористичних актів соціалістів-революціонерів — колишніх союзників більшовиків, проти більшовицьких лідерів, в основному вбивали людей, які не мали жодного стосунку до партії лівих соціалістів-революціонерів.

Російські історики, як правило, розглядають «червоний терор» лише в межах Радянської Росії у роки Громадянської війни (1917—1923)[12]. Таку позицію не можна вважати правильною, оскільки відомо, що органи більшовицької влади, включно з відділами ВНК РНК, діяли також і за межами Росії, зокрема у Києві, Харкові, Мінську та інших містах, що пізніше опинилися у складі СРСР. Українські історики[13] поширюють термін «червоний терор» і на сталінські репресії в СРСР до 1953 року.

Термін «червоний терор» застосовують також щодо діяльності комуністів Угорщини (1919), республіканців Іспанії (1936—1939) та комуністичної військової хунти Ефіопії (1977—1979).