Как называлось официальное произведение о истории чингисхана​

Темуджи́н (монг. Temüǰin, Тэмүүжин; кит.: 铁木真; піньїнь: Tiěmùzhēn (Тємучжень); 1155[4] — 18 серпня 1227) — монгольський державний, політичний і військовий діяч. Засновник і перший великий хан (1206–1227) Імперії Чингісхана, другої за площею імперії у всесвітній історії (після Британської імперії). Представник роду Борджигінів. Патріарх династії Чингізидів. Протягом 1186–1205 років об'єднав усі монгольські племена. 1206 року на курултаї племен проголосив створення Монгольської імперії, а себе — її правителем. Провів реформи, скеровані на ліквідацію племінного ладу й формування потужного всемонгольського війська. 1207 року підкорив тангутську державу Західну Ся. 1215 року здобув Пекін й захопив чжурчженську династію Цзінь, що володіла Північно-Східним Китаєм. 1218 року знищив ханство каракитаїв у Середній Азії, а впродовж 1219–1221 років завоював мусульманський Хорезм. 1220 року заснував столицю Імперії Чингісхана — місто Каракорум. 1223 року відрядив військо до Кавказу й степів Причорномор'я, що розбило руських князів і половців на Калці. 1226 року розпочав війну проти бунтівних тангутів. Помер під час облоги тангутської столиці. На момент смерті керував гігантською державою, що простягалася від Японського моря до Каспійського. У часи існування монгольської династії Юань, створеної його нащадками, його вважали засновником цієї династії з храмовим ім'ям Тайцзу та її першим імператором. У Монголії та Китаї вшановується як національний герой[5]. Монгольське тронне ім'я — хан Чингіс (монг. Činggis Qaγan, Чингис хаан, МФА: [tʃiŋɡɪs xaːŋ]; кит.: 成吉思汗; піньїнь: Chéngjísī hán), що закріпилося в європейських мовах як Чингісха́н[6].