Як в різних країнах змінюється верхня і нижня межа працездатного населення ​

це населення, здатне за своїми фізичними можливостями повноцінно брати участь в суспільній праці. Вікові рубежі працездатного населення у кожній державі через різні суспільно-економічні умови практично пов'язані з деякими традиційними і правовими нормами — цензами віковим, освітнім та ін.[1]

Частка працездатного населення у всьому населенні залежить від вікової структури останнього. У країнах, що розвиваються, ця частка є найменшою, в розвинених капіталістичних країнах досягає 65 % (== Посилання ==)?. У світовій статистиці прийнято рахувати працездатне населення у віці 15—64 років, в 1970 воно склало 58,2 % всього населення світу.

Поняття «працездатне населення» близьке до поняття «трудові ресурси», але останнє не лише передбачає вікову характеристику, але і враховує кваліфікацію, склад професій та ін.

Працездатне населення поділяють на дві групи: економічно активне та економічно пасивне.

До економічно активного населення відноситься та частина населення, яка зайнята суспільно корисною діяльністю, що приносить їй прибуток.

Економічно активне населення — це:

особи найманої праці;

самостійні робітники;

неоплачувані члени сім'ї;

особи, що тимчасово не працюють з об'єктивних причин (хвороба, відпустка);

особи, що поєднують навчання з працею в умовах неповного робочого часу;

учні та особи, що проходять перепідготовку.[2]

Економічно пасивне населення — ті, хто не входять до згаданих категорій, незалежно від віку і статті.

Усіх працездатних поділяють на зайняте населення та безробітних.