праце-ресурсний потенціал Швейцарії

На території нинішньої Швейцарії у II ст. до н. е. поселилися кельтські племена гельветів. Окрім них, у стародавні часи поселились і племена ретів. У 58 р. до н. е., після перемоги Юлія Цезаря у битві при Бібракті, Рим підкорив гельветів (у 15 р. до н. е. — ще й ретів). Після римлян на територію Швейцарії в IV -V ст. н. е. мігрували племена алеманів, бурґундів, остґотів. У 534-536 pp. територія ввійшла до складу держави франків. Протягом VII-VIII ст. населення сприйняло християнство. У 843 р. територію було розділено між Швабією та Бургундією (іншими словами, між Східнофранкським королівством і Священною Римською імперією). Країна об'єдналася 1032 р. і стала частиною Священної Римської імперії. До початку XIII ст. країна розпалася на низку феодальних князівств. За станом на 1264 р. східними правили представники Габсбурзької, західними — Савойської династій. Прагнучи зберегти свою незалежність від австрійських Габсбурґів, швейцарські лісові кантони Урі, Швіц і Унтервальден 1 серпня 1291 р. уклали між собою «вічний союз». Відтоді почалася історія нинішньої швейцарської держави. Згодом до союзу приєдналися кантони Люцерн (1332 p.), Цюрих (1351 p.), Ґларус і Цуг (1352 p.), Берн (1353 p.). Швейцарці воювали проти Бургундії, Франції, Священної Римської імперії. У 1315 р. вони здобули перемогу над австрійцями в битві під Морґартеном, 1386 р. — під Земпахе, 1388 р. — під Нефельсом. Спіймавши такого переконливого облизня, Габсбурги припинили спроби завоювати країну. Оскільки швейцарці зарекомендували себе вправними вояками, на них у феодальній Європі з'явився великий попит як на найманців. Ще й нині виключно швейцарці служать у гвардії Папи Римського. У 1499 р. Швейцарія фактично виборола незалежність від Священної Римської імперії, перемігши війська короля Бургундії Карла та імператора Максиміліана І. За станом на 1513 р. до складу країни входили 13 кантонів. Історична назва країни походить від назви кантону Швіц. Французи 1515 р. завдали швейцарцям поразки під час італійських війн, і вже наступного року кантони проголосили, що вони дотримуватимуться політики нейтралітету. Економічно розвинені міста країни — Цюрих і Женева стали в XVI ст. центрами Реформації. В історію вписалися прізвища Ж. Кальвіна та У. Цвінґлі. Реформація та Контрреформація спричинили дестабілізацію країни та громадянську війну. Сільські кантони, на відміну від міських, Реформацію зустріли вороже: боротьба між «містом» і «селом» тривала до 1712 р. За Вестфальським мирним договором 8 лютого 1649 p., яким завершилася Тридцятирічна війна, Габсбурги визнали незалежність Швейцарії як конфедерації. 5 березня 1798 р. французькі революційні армії окупували країну і 12 квітня утворили Гельветську республіку. Існувала вона до 10 березня 1803 p., коли імператор Наполеон відновив Швейцарію як конфедерацію кантонів. У 1799 р. відбувся швейцарський похід російського полководця О. В. Суворова. Він розбив французькі війська в битвах біля річок Абба і Треббіа та під Нові, а затим вийшов з оточення, перетнувши Альпи. Французька окупація тривала по 31 грудня 1813 р. Після тривалих переговорів у 1814 р. кантони затвердили Союзний договір, а в серпні 1815 р. підписали його. Віденський конгрес 1815 р. установив кордони країни, близькі до нинішніх, і гарантував їй «вічний нейтралітет». У 30-40-х pp. XIX ст. у країні розгорнулася боротьба між прихильниками Зондербунду та Конкордату. Сепаратистську католицьку лігу кантонів було утворено 1847 р. у рамках федерації після того, як в одному з них до влади доступилися радикальні сили. Після недовгої громадянської війни в 1847 р. у країні відновився мир і порядок. 21 листопада 1848 р. прийняли демократичну федеральну конституцію. За нею Швейцарія перетворилася з нейтрального союзу кантонів на єдину федеральну державу, хоча в офіційній назві країни й донині присутнє слово «конфедерація». 29 травня 1874 р. було прийнято нову редакцію конституції 1848 р. Швейцарці в обох світових війнах зберігали нейтралітет, хоча, скажімо, у Першій світовій війні симпатії франкомовних і німецькомовних кантонів були діаметрально протилежними. Нейтралітет Швейцарії базується на трьох основних принципах: відмова від участі у війнах, утримання від укладення воєнних договорів з іншими державами, остаточна відмова від будь-якого розширення території країни. У 1979 р. суб'єктом федерації став новий кантон Юра, а загальна кількість кантонів досягла 26. Жінки аж до 1971 р. не мали права голосу на федеральному рівні. У Швейцарії знаходиться штаб-квартира Міжнародного Червоного Хреста. Там також розміщені деякі установи ООН. Протягом періоду між двома світовими війнами у Швейцарії знаходилася штаб-квартира Ліги Націй. Після Другої світової війни країна не вступила до ООН, хоча цілі її діяльності схвалила, про що свідчить і надання території для розміщення різноманітних управлінських структур ООН. Швейцарія — високорозвинена