Поясніть, чому для рівнинної частини України притаманний низький рівень ендемізму, а для гірських територій – високий.

Для рівнинної частини України притаманний низький рівень ендемізму зазвичай через кілька факторів:

Географічні умови: Рівнинна частина України характеризується широкими просторами без значних географічних перешкод. Це дозволяє розповсюдженням рослин і тварин широко поширюватися та переміщуватися, що зменшує ймовірність розвитку ендемічних видів, які властиві тільки конкретній території.

Історія формування: Рівнинна частина України була покрита льодовиками протягом останнього льодовикового періоду, що призвело до руйнування і переміщення ґрунтового покриву та рослинного покриву. Це спричинило втрату багатьох ендемічних видів, які не змогли вижити або пристосуватися до нових умов.

З іншого боку, для гірських територій в Україні притаманний високий рівень ендемізму. Основні причини цього включають:

Географічна ізольованість: Гірські масиви утворюють природні перешкоди, які обмежують переміщення рослин і тварин. Це створює умови для розвитку унікальних екосистем і виникнення ендемічних видів, які адаптувалися до специфічних гірських умов.

Різноманітність місцевих умов: Гірські регіони характеризуються різноманітністю кліматичних, ґрунтових і рельєфних умов. Це створює різні мікросередовища, які можуть сприяти розвитку унікальних ендемічних видів, які адаптувалися до конкретних умов свого середовища.

Збереження природних умов: Гірські регіони зазвичай менш піддаються людському впливу і мають вищу ступінь збереження природних екосистем. Це сприяє збереженню рідкісних та ендемічних видів, оскільки їх середовища збереглися більш недоторканими.

Отже, різниця у рівні ендемізму між рівнинною та гірською частинами України обумовлена географічними особливостями, історією формування територій та різноманітністю місцевих умов.

Объяснение:

Для рівнинної частини України притаманний низький рівень ендемізму, оскільки ця територія майже повністю була покрита льодовиками під час плейстоцену (останнього льодовикового періоду), що спричинило значну перетворчість ґрунтів та біоти, тобто ці території недостатньо сприятливі для розвитку існування ендемічних видів.

Для гірських територій характерний високий рівень ендемізму. Це пов'язано з тим, що гірські екосистеми мають складну географію, що дозволяє багато ів пристосування і еволюційного розвитку. Багаторазові кількості хребтів, вершин, річок, лісів, водосховищ тощо на гірських територіях дозволяють розвивати різноманітні умови і дозволяють ендемічним видам пристосовуватися до певних місцевих умов. Більші області підвищеної вологості іще більше розширюють спектр ендемічних видів.