Чинники які вплинули на международні економічні відносини

Питання про те, як співвідносяться між собою економіка і політика (адже саме про це у нас фактично йде в даному випадку мова), з повним правом можна віднести до числа фундаментальних методологічних проблем, над якими ламали голови багато представників кращих умів людства. Завдання дійсно не з легких, особливо з урахуванням того факту, що і економічне, і політичне (до речі, так само як і соціальне, ідеологічне і т.д.) в певному сенсі є не більш ніж якісь абстрактно-теоретичні поняття, що використовуються для позначення різних проекцій, за до яких ми намагаємося охарактеризувати реальну суспільну життя. Остання за великим рахунком є ​​єдиний, комплексний, цілісний процес розвитку, в рамках якого виділення окремих самостійних складових можливе лише з розумною часткою условності1.

Отже, економічна діяльність не може здійснюватися поза відомих політичних рамок, а політичні процеси не протікають поза певного економічного простору. Це в повній мірі стосується і міжнародного компоненту названих відносин. Розвиваючись в нерозривному зв'язку і взаємодії один з одним, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна сторони життя суспільства надають один на одного безпосереднє і постійний вплив. Ось лише два приклади, що підтверджують цю тезу.

В кінці 1950-х рр. найбільшими торговими партнерами СРСР в західній півкулі були Аргентина і США. Задамося питанням, чи змогли названі країни зберегти свої позиції в першій половині 60-х рр. і якщо немає, то яку державу зайняло в зазначений період лідируюче положення в цьому рейтингу? Починаючи з 1960 р у зовнішній торгівлі СРСР з країнами регіону відбулася безумовна переорієнтація - на перше місце висунулася Куба. Якщо в 1959 р радянсько-кубинський товарообіг становив лише 6,7 млн ​​руб. (Проти 40,2 млн руб. Радянсько-аргентинського і 39,1 млн руб. Радянсько-американського), то в 1960 р - вже 160,6 млн, а в 1961 р - 539,0 млн руб., Перевищивши показники радянсько-американського і радянсько-аргентинського товарообігу відповідно в 8 і 19,7 раза2. Пояснення таких різких коливань слід шукати аж ніяк не в економічній сфері. Кубинська революція 1959 р змінивши політичну і військово-стратегічну ситуацію не тільки в районі Карибського моря, але і у всій західній півкулі, викликала в кінцевому підсумку і перерозподіл потоків міжнародної торгівлі.

В останні роки в Західній Європі лунає все більше голосів на користь необхідності-проведення провідними країнами регіону значно більш узгодженої та виразної зовнішньої політики. Причина тут не тільки, а може бути, і не стільки в зміні розстановки сил на міжнародній арені в результаті закінчення «холодної війни», скільки в відчутний прогрес у справі економічної інтеграції, що виводить Європейський союз на якісно новий рівень розвитку. Виниклий на цій основі розрив між економічною і політичною іпостасями інтеграції стає, на думку практічес-

1 За досить обгрунтованим думку цілого ряду дослідників, тісне переплетення в реальному житті економічних,

політичних, ідеологічних та інших факторів накладає певні, а норою і вельми значні обмеження на можли

ності «чистої економічної теорії» або «чистої політології». Вихід прихильники даної точки зору бачать у проведенні

міждисциплінарних досліджень, які об'єднують представників різних галузей суспільствознавства. Див., Напр .: Spero J.E. The Politics of International Economic Relations. 3d edition. St. Martin's Press. New York, 1985.

Объяснение: