Знайти у перекладі : 1. граматичні трансформації
- перестановка

- заміна частин речення

2. лексико-граматичні трансформації
- додавання

- опущення

3. лексичні трансформації
- конкретизація

J’ai eu peur de la nuit, peur des formes qui s’invitaient dans les ombres du soir, qui dansaient dans les plis des rideaux, sur le papier peint d’une chambre à coucher. Elles se sont évanouies avec le temps. Mais il me suffit de me souvenir de mon enfance pour les voir réapparaître, terribles et menaçantes.
Un proverbe chinois dit qu’un homme courtois ne marche pas sur l’ombre de son voisin, je l’ignorais le jour où je suis arrivé dans cette nouvelle école. Mon enfance était là, dans cette cour de récréation. Je voulais la chasser, devenir adulte, elle me collait à la peau dans ce corps étroit et trop petit à mon goût.

« Tu verras, tout va bien se passer... »
Rentrée des classes. Adossé à un platane, je regardais les groupes se former. Je n’appartenais à aucun d’eux. Je n’avais droit à aucun sourire, aucune accolade, pas le moindre signe témoignant de la joie de se retrouver à la fin des vacances et personne à qui raconter les miennes. Ceux qui ont changé d’école ont dû connaître ces matinées de septembre où, gorge nouée, on ne sait que répondre à ses parents quand ils vous assurent que tout va bien se passer. Comme s’ils se souvenaient de quelque chose ! Les parents ont tout oublié, ce n’est pas de leur faute, ils ont juste vieilli.

Я боявся ночі, боявся форм, які випливали з вечірніх сутінів, танцюючи у складках фіранок і на шпалерах спальні. Згодом вони згинули. Але варто лише згадати дитинство, як вони знову спливають переді мною, страшні й загрозливі.
Китайське прислів’я каже, що ґречна людина ніколи не наступить на тінь ближнього. Я про це нічого не знав, коли прийшов до нової школи. Дитинство моє минуло тут, у цьому шкільному дворі. Я хотів його прогнати, стати дорослим, а воно тримало мене в моєму вузькому і, як на мою думку, замалому для мене тілі.
«Ось побачиш, усе буде гаразд…»
Перший день нового навчального року. Я стояв за платаном ігав за купками учнів, тут я нікого не знав. Ніхто мені не всміхнеться, ніхто не поплескає по плечу, ніхто не зрадіє, що бачить мене після канікул, та й мені радіти нікому. Ті, хто переходили до іншої школи, мабуть, пам’ятають такі вересневі ранки, коли клубок підкочується до горла й не знаєш, що сказати батькам, які запевняють, що все буде гаразд. Ніби вони щось пригадують! Батьки все позабували, та й не дивно, вони постаріли.

vladyakovlev22    2   19.12.2021 21:00    0