Чи можуть рослини мандрівники бути небезпечними для людини? ​

У рослинному світі вплив на природу господар­ської діяльності людини став одним з наймогутніших факторів еволюції. Деякі рослини систематично вини­щувалися, решта страждала від змінення вологості ґрунту, випасу, викошування, витоптування. Частина видів втратила своїх запилювачів, інші не витримали високу концентрацію в ґрунті хімічних речовин тощо.  Відмінність антропохорного і природного ів розповсюдження полягає у дальності, масовості, швидкості першого з них. Дальність збільшує шанс дістатися придатної для зростання місцевості. Масо­вість забезпечує успішну колонізацію нового краю. Швидкість дає можливість найвіддаленішу «мандрів­ку» завершити до того, як насінина втратить схо­жість.  Пристосуванням до антропохорії є також висока плодючість. Адже чим більше діаспор має рослина, тим більше шансів, що якась їх частина потрапить у місцевість, придатну для життя, що кілька з них дадуть початок новій колонії.  Особливо підвищилися шанси здатних до антро­похорії рослин, що ростуть у безпосередній близь­кості до житла людини. Таким видам легше скори­статися здобутками цивілізації і, подолавши тисячі кілометрів у кишені пасажира, в мішку із зерном тощо потрапити в іншу місцевість. Тому в деяких рослин навіть не виникли якісь особливі пристосу­вання до поширення. Важливою умовою успішного закінчення «подо­рожі» є наявність на «кінцевій зупинці» належного екотопу. Відсутність вільного місця в рослинному по­криві нової місцевості, хоч вона і знаходиться в ме­жах потенціального ареалу, завжди була однією з найбільш вагомих перешкод у розповсюдженні рос­лин. Ніякі найефективніш розповсюдження, ніякі інші переваги не до рослині оселитися в цілинному степу або пралісі, тобто незайманному угрупованні з різноманітним і багатим видовим скла­дом, де кожний вид займає свою екологічну нішу, а всі разом створюють єдиний злагоджений організм. Заб’ють непроханого гостя навколишні трави, і за­сохне він, не встигнувши й прорости.  Легко оселитися рослинам там, де природний рос­линний покрив зруйнований розорюванням, житло­вим, промисловим чи транспортним будівництвом. Придатні до колонізації адвентивними рослинами штучні, наприклад, насипні грунти уздовж залізниць та інших шляхів сполучення. Подібні ділянки вини­кали вже з перших кроків господарської діяльності людини, особливо у процесі освоєння земель під сільськогосподарські угіддя. З часом інтенсивний розвиток сільського господарства, техніки та еконо­міки, урбанізація (будівництво міст), розширення сфери діяльності суспільства призвели до заміни на величезних просторах природних ландшафтів куль­турними і до істотних змін аборигенної (місцевої) рослинності. Нині близько 40 % поверхні Землі істот­но перетворено людиною.  Антропохорний іб розповсюдження діаспор зумовив виникнення полчищ рослин-бродяг, які, маючи ефективні засоби до поширення, мандрують світом і завдяки винятковій життєздатності осідають на окультурених землях усіх континентів. Саме цих «вічних мандрівників», які невідступно супроводжу­ють людину і всупереч її бажанню кочують з однієї країни в іншу, називають адвентивними рослинами (від латинського слова «адвена» — пришелець). Оскільки ці рослини позбавлені на новому місці своїх природних ворогів, вони перебувають у вигід­ному становищі порівняно з природною флорою. Де­які адвентивні рослини виділяють речовини, які при­гнічують розвиток місцевих рослин, або отруйні для тварин. Крім того, вони можуть бути вкриті колюч­ками, залозками, шорстким опушенням, тому не при­датні для споживання. Такі пристосування разом з надзвичайною пластичністю, здатністю пристосо­вуватись до різних екологічних умов, життєздатністю забезпечують їм широке розповсюдження.  Опинившись у будь-якому місці, адвентивні росли­ни згодом збільшують свої колонії. Частина їх насін­ня осідає на «освоєному плацдармі», інші, яким по­щастило скористатися будь-яким «транспортом», мандрують далі і проростають на іншій місцевості. Наступного року частина їх діаспор рушає ще далі. Так, ріку рік відбувається постійне розширення ареа­лів адвентивних рослин.